ПОЛУЗІРСЬКИЙ НВКЧетвер, 04.06.2020, 09.25.12

Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Головна » 2019 » Березень » 4 » Голодомор у Полузірських хуторах: мовою документів, свідчень, чисел
14.23.08
Голодомор у Полузірських хуторах: мовою документів, свідчень, чисел

На   відкритому  уроці  в  10  класі

Урок  історії  рідного  краю     10  клас

Практична  робота.  Голодомор  у  Полузірських  хуторах:  мовою  документів,  свідчень,  чисел

Очікувані  результати

Після  цього  уроку  учні  зможуть :

· використовувати  карту  як  джерело  інформації  про  райони поширення  голоду  у  1932 – 1933рр;

· висловлювати  та  аргументувати  власні  судження  щодо  порушення  прав  людини  в  умовах  тоталітарного  режиму;

· давати  аргументовану  оцінку  Голодомору  1932 – 1933  як  геноциду  українського  народу;

· практично  набувати  вміння  роботи  з  матеріалами  музею,  які  відносяться  до  свідчень  про  Голодомор;

· називати  та  застосовувати  поняття  й  терміни: насильницька  колективізація, розкуркулення,  Голодомор,  геноцид.

Тип  уроку: урок – реквієм, присвячений  загиблим  жителям  України  та Полузірської   сільської  ради.

                                                                                           Був  рік  смертей,  пекельних  скрут

                                                                     Був  тридцять  третій  рік

                                                                                            Микола  Руденко

І.  Організаційний  момент  уроку.

Повідомлення  теми  та  цілей  уроку.

ІІ.   Актуалізація  опорних  знань

Бесіда

1.   Які  причини  індустріалізації

2.   Чи  міг  Радянський  Союз  оминути  цю  ступінь  свого  розвитку?

3.   Чому  необхідна  була  колективізація ?

4.   Чому  виникла  хлібозаготівельна  криза  ?

5.   Як,  на  твою  думку,  цю  кризу  можна  було  подолати?

ІІІ.   Сприйняття  та  усвідомлення  навчального  матеріалу

Робота  з  історичним  поняттям

ГЕНОЦИД означає будь – яке з наступних діянь, що здійснюються з наміром знищити повністю або частково, яку - небудь національну, етнічну, расову групу як таку.
ВИНИЩУВАННЯ включає умисне створення  умов життя, зокрема позбавлення доступу до  продуктів харчування і ліків,  розрахованих на те, аби  знищити частину населення…

ВИМУШЕНИЙ  КАНІБАЛІЗМ- це явище, при якому  люди, що опиняються у небезпеці голодної смерті, змушені були заради виживання вживати в їжу м'ясо тих, хто помер раніше них природною смертю, або, рідше, самі їх вбивали; за такої ситуації інстинкт самозбереження зазвичай виявляється сильніше морального табу на канібалізм.

Запитання  учням

     В історії України неодноразово відбувався голод. До  революції  на  території  Полтавщини  він  відбувався  через  3-4  роки. Чому ж таку увагу ми приділяємо саме голоду 1932-1933р., називаючи його голодомором ? У чому неординарність цього явища ?

Відповідь  учнів

  Неординарність і феноменальність цього явища в тому, що голодомор 1932 –1933р. не був викликаний стихійними лихами, не мав природнього походження. Він був штучно організований радянською державою і особисто її керівником Сталіним  для  вирішення питань (на його думку) побудови  соціалізму.

Слово  вчителя

  Звертаючись до цієї теми, ми повинні в ході історичного дослідження відповісти на одне головне проблемне питання: "Голодомор 1932-1933 рр.: штучно організований злочин (геноцид) проти українського народу чи випадковий збіг обставин? " Відповідь на це питання потрібна нам, нашим сучасникам, щоб ніколи нічого подібного не повторилось в Україні: це потрібно в ім'я тих мільйонів жертв, які зникли, як останні осінні квіти під мертвим снігом небуття.

Презентація «Голодомор  як  акт геноциду  українського  народу»

Слово  вчителя

   Опрацювавши  презентацію,  нам  потрібно  визначити  причини  і  наслідки  цього явища,  ми  це  зможемо   зробити,  коли  розглянемо  свідчення  людей,  що  були  сучасниками  цього  політичного  явища

                                                                                      Учень  1

Діхтенко  Єфросинія  Митрофанівна,  1925  року  народження

Свідчення про голод 1932-1933 p.p. та про голод 1946-1947 p.p.

  Вона  ствердила,  що  пам'ятає  про  голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках

  Про причини голоду  розповідала, що забирали хліб, що було їсти - забирали. Пропадало зерно на полях, або спалювали, людям не давали.

   Батько ходив у Полтаву на заробітки, там тоже був голод.

  Багато померло  у  селі. Майже в кожного хтось помер із рідних.

  Людоїдство  було.  У Шевцях сім'я жила, що ловили людей та їли. Виходили на шлях, перестрівали та убивали людей або заманювали у хату.

  Хоронили  померлих від голоду  у дворах.

   Людей,  які  помирали,  у  дворах  закопували.  У кого  не було закопати, тих вивозили за село і там  кидали у велику яму.

Учень  2

Марусич  Анастасія  Федорівна, 1914  року  народження

   Анастасія Федорівна жила  у   селі Дмитренки  Новосанжарського  району Полтавської області.

   Сказала,  що і в 33-му був, і в 47 був, тож листя їли.

    Про причини голоду розповіла, що забирали хліб, в 1933 забирали хліб, у 47 не давали з колгоспу те, що  заробляли в колгоспі, давали потроху , по 300 грам хліба, а тоді грядки  ж садили і все повертали на контрактацію, налоги, якщо посіяне було, то  накладали налог, вівця є - шкуру дай-, забирали те, що заробив, а як не  заробив, то неси з хати.

   Свої відбирали, односельці, одні були хароші, а другі злі. Я вже

величенька була, до нас приходили забирали зерно.

   Не били, тільки забирали. Один у Полузір'ї  був, Новодворський Серафим у 47-му лазив, забирав у людей усе і одежу. Було скрізь лазить, шукає та забирає. Я в 47 році була виконавцем у сільській раді в Марусичів, а мій брат Оборожний  Іван - у Шевченках жив. То цей Новодворський вихвалявся, що забирав у людей, нахвалявся в мого брата забрати вівці, а овець не було, один баран. Брат каже «забирай», а він і забрав. Ходили зі зброєю.  Голова  сільської  ради  завжди  ходив  озброєний.                              

   Діти перші вмирали.

   Хто робити міг,  був  у  колгоспі,  той хоч щось получав, так і виживав.

   Кожен-собі був, хто як міг виживав. Усім нічого було їсти.

   У місто ми не ходили, що в колгоспі давали те й було.

    Багато померло. Позабувала фамілії. Ото пам'ятаю, сусіди були, один

хлопчик остався, з'їв куті і помер. Сім'ями вмирали. У моїй сім'ї всі

вижили. Брат на конюшні робив, я тоже робила, другий брат коні пас, двічі

приносили його з поля охлялим  від голоду та не вмер. Вижив.

    Випадки людоїдства у селі  були.

Було, що їли, дітей своїх їли. У сім'ї Гетів мати та дочка Наташа зарізали

молодшу дочку. Зарізали і з'їли, а сказали, що умерла. Сусіди рядом жили,

побачили у ямі голову, кишки, розказали голові колгоспу.  Гетів забрали і в

торьму засудили. Мати вмерла, а дочка вернулася, тільки її не прийняли,

вигнали  з  села.

    Хто живіший був у дворі закопували померлих.

    На питання  «Чи згадували  померлих від голоду  у розмовах,  службах у церкві?» відповіла  «Це січас балакати можна, що хочеш, а тоді не можна було. Боже сохрани, щоб хто що сказав, то зразу судили».

   В  голодах  Сталін  винуватий,  власть.  Це  він  налоги  накладав  великі.

Учень  3

Новодворська  Марія  Андріївна,  1926  року  народження

Свідчення про голод 1932-1933 p.p. та про голод 1946-1947 p.p.

    У  свідченнях говорить,  що  у  33  великий був голод. У 47 році теж був голод,  шелуху їли.

     Причинами  голоду  назвала  недорід на полях і влада ходила забирала, що вродило. То з району  ходили забирали, то свої забирали. Не пам'ятаю прізвища. Чоловік із  нашого села ходив, забирав хліб, лазив скрізь, шукав.

    Люди один другому не допомагали, кожен собі був, хто як міг виживав. Усім нічого було їсти.

     Їли все: цвіт акації, молоді пагони очерету, траву, цвітки з трави, не

пам'ятаю якої.  Було і котів, і собак ловили.

   У город, мало хто ходив.  Туди  пройти  важко  було.  Іноді продавали останні речі чи міняли на їжу.  Якщо  без нічого ішов  до  міста,  то завертали назад,  щоб  не  жебракували  там.

   В  селі багато померло. Майже в кожного хтось помер із рідних. Сусіди Петрушко  Ілько помер і його діти померли, тільки жінка та одна дитина вижила.  А  у  нього  було  14 дітей.

    Людоїди  були. У Шевцях сім'я жила, що ловили людей та їли. Виходили на шлях, перестрівали та убивали людей або заманювали у хату. Потім їх піймали та засудили, більше їх ніхто не бачив.

     Померлих  від  голоду у дворах  хоронили.

Учень  4

П’ятак   Єлизавета  Миколаївна,  1919 року  народження

Свідчення про голод 1932-1933 p.p. та про голод 1946-1947 p.p.

    Вона  розповіла,  що у 1933 році був великий голод в нашій сім'ї У мами і тата попухли ноги.  Ми не могли дочекатись, поки зазеленіє жито на маленькому клаптику  нашого городу.

   Про  причини  голоду  згадувала,  що у 33-му забирали все. Що в кого було, і хліб, і картошку, одежину і ту  забирали. У 47-му налогами все обложили та ще й неврожай.

   Робили  усе  це  свої,  вони і забирали, хто у власті був, прийдуть  і  давай, а не віддаси, то  шукають поки не знайдуть і заберуть, вариво із печі і те заберуть.

  З ружжами ходили, штиками  великими  штрикали і землю, і в сіно, як шукали.

  Люди ховали, в землю закопували, хто де міг ховав, у ясла ховали, на

горіщі, частіше на подвір'ї, або за двором (так щоб ніхто не бачив).

   Тих  що  шукали  заховані  продукти  прізвищ не пам'ятає, давно було, з Дмитренок чоловік ходив, лютий був. По двоє, троє ходили,  а  коли  і  більше.

      Моя сім'я  допомоги  від  родичів  не мала, самі виживали.

Ми не могли дочекатись, поки зазеленіє жито на маленькому клаптику

нашого городу. Натовчемо було цієї зелені у ступці і варимо кашу. А

поки на житі не було колосків, їли млинці із зеленого листя. Отак ми,

двоє діток, і вижили на тому листі. Іноді траплялось батькові впіймати

їжака або забити якусь іншу дику тварину. Це було свято. Ішли до

школи рано-рано: може, пощастить у когось по дорозі щось випросити.

  Для  їжі було і котів, і собак  ловили, батько їжаків ловив чи ще якусь дику

тварину.  Вужів  їли та гадюк,  їх багато розплодилося.

   З мої рідних ніхто в місто не ходив.

   Багато померло  людей  у селі. Майже в кожного хтось помер із рідних.

Випадки  людоїдства  були.  Біля хутора  Більки  обабіч дороги стояла хата Білька Олексія Васильовича. У нього була дружина Векла і двоє малолітніх дітей. Одного разу жителька села Решетняки  Рахоля Явдоха прийшла на базар: може, пощастить купити або виміняти щось поїсти. Тут вона побачила за прилавком Веклу, яка привітно запропонувала купити у неї пшоно. "Тільки у мене воно вдома, я вас зараз проведу". Жінка на радощах пішла за господинею. А з виду вона, хоч і пухла з голоду, виглядала огрядно. Ось прийшли до хати. Коли це бачить Явдоха - за нею двері зачинили. Вона злякалась. А тут виходить чоловік з сусідньої кімнати тай гукає Веклі: « Давай швидко ночви і тупор». Коли глянула Явдоха на ночви, а   вони в крові. Та до  вікна, та з усієї сили як брязнула по шибах,  вирвала  вікно і тікати. Прибігла до сестри, а та вже пішла до сільради. Голова зібрав чоловіків з рушницями, прийшли до страшної хати, аж стали оглядати землю побіля двору, а в ярку - людські кістки. Вони до хати: «Одчиняй!», а Векла: «Чоловік хворий». «Ми — мисливці,  а ти тут зайців не бачила?»  «Та он двоє до лісу побігло». Та чоловіки вже не приховували, чого прийшли. До хати, а там... кров, людське м'ясо в шести діжках, людська одіж і взуття. А на. сковороді - ковбаса жарена. Забрали під конвоєм Веклу і Олексія в сільраду і оставили  сидіти  на возові  коло  бочок. Поки документи оформили,  а люди питають  Олексія  «Яка на  смак  чоловічинка?»  А він каже: «Солодка». Після того  їх  повезли  і  ми їх більше не бачили.   Померлих  від  голоду  у   дворах хоронили.  У Шевцях багатьох у колодязь вкидали, а де той колодязь уже ніхто не помне. Туди  мертвих  кидали,  а  одного  чоловіка  і  ще  живого  вкинули -  щоб  два  рази  не  їздити,  бо дуже слабий був  і  все  одно  помре.  А  той  чоловік  виліз  з  колодязя,  бо  колодязь   майже  повен  був  тіл  людських  і  живий  остався.

Учень  5

Білокінь  Олександра  Макарівна, 1923  року  народження

 

     У  1932  році  ми  з  братиком  Яшою малими  були, коли   пізньою  осінню  ми  з’їли  останній  кабак,  то  на  другий день мама нас тепло оділа  і повела  на  Полтаву.  Наша  мама  була  дуже  мудра  жінка.  Вона  нам сказала,  щоб  ми не казали  звідки  ми,  а  мовчали.  Прийшли  в  Полтаву.  Мама оставила  братика  недалеко  від  міліціонера  і  стала  спостерігати.  Міліціонер  підійшов,  почав питати братика,  звідки  він, а той мовчить.  То він узяв  його за  руку  і  повів до притулку.  А  мама  слідом,  запам’ятала  притулок.  Потім  так  само  і  мене  виставила,  мене  теж  забрав  міліціонер  та  повів  у  патронат,  там  були  діти,  яких  понаходили  і  вони  були  без  батьків.      Кожному, хто тільки  приходило,  зразу  давали  миску  похльобки – супу.  Я учора  їла,  то  мені  нічого  не  було.  А  приводили  дітей,  які  не  їли  2  або 3  дні.  Їм  теж  давали  супу.  Дівчинка  поїла  супу  і  зразу  сіла  коло  стіни.  Вона  тільки  сиділа  і  кліпала  очима,  не  говорила.  Ми  її  звали  їсти,  а  вона   не  вставала.  На  другий  день  приїхала  підвода.  На  неї  грузили  тих,  хто  помер  у  патронаті.  Дівчинка  була  жива,  сиділа  коло  стіни.  Два  здорові  дядьки  підійшли,  забрали  її  і  понесли  на  підводу.  Влітку  1933,  коли  голод  закінчився,  прийшла  моя  мама  і  забрала  мене  з  патронату  і  мого  братика  Яшу.  Так  ми  вижили,  А  інакше  померли  б  з  голоду,  бо  їсти  було  нічого.  Мій  батько  був  висланий  як  куркуль,  тому  мама  довго  просили  у  колгоспі,  поки  її  взяли  на  роботу.

Визначаємо  спільні  риси  у  свідченнях  очевидців  :

1.   Очевидці  не  пригадали  людей,  котрі  допомагали  виживати  у  роки  Голодомору;

2.   Повідомили,  що  найбільше  голодували  прості селяни, які  не  вступили  до  колгоспу  і  раніше  мали  статус  міцних  господарів;

3.   Коли  вдавалося  щось  приховати,  що  не  знаходили  активісти, то  намагалися  врятувати  свої  сім’ї,  ні  з  ким  не  ділилися;

4.  Мали  що  їсти  та  не  голодували  лише  ті,  хто  ходив  по  дворах  від  імені  влади  та  відбирали  продукти  та  речі  в  односельчан.

5.  Акції  проводили  місцеві  жителі,  актив  колгоспу.

ІV.    Закріплення здобутих  знань  учнів.   Метод «Мікрофон»

Причини голодомору:

  1. Антинародна політика радянської держави в  умовах панування  комуністичної системи та ідеології.
  2. Колективізація сільського господарства.
  3. Злочинні хлібозаготівлі,  бажання вирішувати глобальні державні
    завдання за рахунок селянства.
  4. Особиста ненависть Сталіна до української нації.
  5. Прагнення ліквідувати реальний і потенційний опір українського селянства,    знищити   його,   перетворив   рештки   на   слухняних колгоспників.

   Слово  вчителя

А  як  оцінювали  ці  процеси  керівники  радянської  держави ?

Україна... має служити колосальною лабораторією випробуванням нових форм соціально-економічної та виробничо-технічної перебудови сільської економіки всього Радянського Союзу.

(Перший п'ятирічний план.)

"Ми безперечно добились того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас рік у рік. У цьому можуть сумніватись хіба тільки закляті вороги Радянської влади."

(Й. Сталін, січень 1933р.)

"Селянське питання було основою, квінтесенцією національного питання. По суті, національне питання є селянським питанням."

(Й. Сталін.)

"Спеціальне завдання колективізації на Україні полягає в тому, щоб знищити соціальну базу українського націоналізму─ індивідуальне селянське господарство."

         (Газета"Правда України.)

 

"Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну."

(М.  Хатаєвич  (Секретар  ЦК КП(б)У  і  секретар  Дніпропетровського
обкому КП(б)У.)

V.    Підсумок уроку.

Визначивши причини  голодомору, розглянувши його хід та    наслідки можна відповісти на проблемне питання нашого уроку: Чи був голодомор  геноцидом  українського народу?

Учень.

     Голодомор 1932-1933р.р. - штучно організований злочин проти українського народу, геноцид, спрямований на підрив корінь української нації, безкровна війна, метою якої було вирішити селянське, а отже національне питання на Україні. Цей злочин організувала радянська держава  і особисто Сталін. Витоки голодомору у сутності антилюдської тоталітарної комуністичної системи.

VІ.  Домашнє  завдання.

Опрацювати  відповідний  параграф  підручника

 

 

 

Категорія: Методична скарбничка учителя | Переглядів: 125 | Додав: ooo | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Календар
«  Березень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архів записів

Друзі сайту
  • Освіта Новосанжарщини


  • Copyright MyCorp © 2020